Непристойне питання кандидату?
Гроші та вибори – неподільний політико-економічний дует. А фінансова спроможність кандидата – вагомий фактор перемоги. На жаль, рівень загального скепсису громадян сприяє тому, що вибори перетворюються на “елітарну гру”, змістовну участь у якій бере переважно той, хто розраховує витратити, як мінімум, від 300 000 гривень. І це за умови, що кандидат відомий, має не великий негативний рейтинг, харизматичний, відповідно, може стимулювати інших громадян попрацювати безкоштовними агітаторами, спостерігачами, членами комісій. Втім, сценарій майже фантастичний.
Відкритим також залишається питання джерел наповнень виборчих фондів. Хто інвестує в кампанії майбутніх політиків, як і скільки – не пристойне, на думку кандидатів, питання. Втім, вони забувають, що статус приватності втрачають одразу, як тільки оголошують себе політичними гравцями. Фінансова прозорість гарантує й те, що майбутній депутат буде “зобов’язаний” лише своїм виборцям, а не таємничим спонсорам. Останні, звісно, інвестують, з метою примноження потенційних прибутків чи отримання політичних дивідентів, а не заради загального блага. Відповідно до виборчого законодавства, фонд може наповнюватись за рахунок добровільних внесків від громадян у розмірі не більш ніж 20 мінімальних зарплат для мажоритарника та особистих коштів кандидата. Не можуть прийматись анонімні пожертви, чи гроші від іноземних громадян.
Втім, для України стандартною є ситуація, за якої учасник виборів витрачає в рази більше, ніж задекларував за попередній рік доходів. Для прикладу, кандидат від партії “Єдиний центр” в 73 мажоритарному виборчому окрузі (Закарпаття) Іван Балога, отримав прибутків у 2011 році на суму - 181 538 гривень, а витратив лише на благодійність в окрузі протягом серпня-вересня близько 735 000. Звісно, подарунками церквам та виборцям кандидат не обмежив свою кампанію. Головний конкурент Балоги Іван Бушко, висуванець від Партії регіонів, який задекларував річний сукупний дохід у розмірі 118 801 гривні 34 копійок, здійснив фінансових благодіянь в окрузі за 2 місяці виборів на 540 000 гривень. Втім, останній вагомо зекономив на приймальні-штабі, за оренду якого платить смішну 1 гривню в місяць.
На жаль, контроль за обліком, надходженням та витратами з виборчих фондів Центральна виборча комісія може здійснювати лише вибірково. Втім, чи можна за нинішньої системи належним чином прослідкувати транзакції по 2934 кандидатам, які зареєстровані тільки в одномандатних округах? Система не передбачає контролю за змістом декларацій про доходи, звіту про витрати кандидатів після кампанії, отже, лише номінально вимагає від учасників виборів фінансової чистоплотності та дисципліни. Закон встановлює, що всі агітаційні заходи повинні оплачуватись виключно безготівковим методом та з виборчого фонду. А чи багато громадян чули про те, що кандидати укладають, наприклад, цивільно-правові угоди підряду з власними агітаторами, сплачують податки чи мають будь-які трудові відносини з працівниками власного штабу? В той же час, громадянам добре відомо, в яких штабах пристойно платять членам ДВК та ОВК готівкою в конвертах, що може розцінюватись, як підкуп.
На жаль, система фінансової непрозорості та нечистоплотності переростає в після виборчу тотальну корупцію. Звісно, не варто вдаватися до крайнощів, наприклад, як у Норвегії, де зміст декларацій про доходи та майно кожного громадянина можна переглянути в мережі Інтернет. Але у виборчому процесі повинна бути повна прозорість у тому, хто “стоїть” за кандидатом чи партією. В США, для прикладу, кожну пожертву на рахунок кандидата можна перевірити через глобальну мережу. Жодних таємниць не створюється навколо теми, кому ж буде служити народний обранець. На жаль, у нас досі вважається непристойним заглядати в гаманець політику, хоча потенційно недобросовісний кандидат, отримавши депутатську недоторканність та доступ до центрів прийняття рішень може легко залізти в кишені сотень тисяч виборців.
Ольга Айвазовська, координатор виборчих програм Громадянської мережі ОПОРА