Моніторинг виборів

Освітня політика

Житлово-комунальна політика

Аналітика

Ефективне використання ресурсів

ДП1

Громадянська мережа ОПОРА висловлює занепокоєння спробою групи народних депутатів України провести 4 квітня 2013 року пленарне засідання Верховної Ради України поза межами її будівлі. Такий підхід до вирішення парламентського конфлікту має сумнівне юридичне та політичне обґрунтування, що створює умови для остаточного нівелювання ролі Верховної Ради у політичному процесі.

Прецеденти функціонування двох «альтернативних» парламентів дискредитують депутатську діяльність та містять ризики відтворення цієї негативної практики у майбутньому.  Усі рішення, які були прийняти групою депутатів в іншому приміщенні, мають бути у легальний спосіб  повторно розглянуті та проголосовані в будівлі Верховної Ради України на її пленарному засіданні. У той же час, провладна більшість та опозиційна меншість шляхом публічних перемовин мають знайти необхідні компроміси для  стабільного функціонування парламенту. Практика блокування як крайній захід з боку депутатів формувалася усіма без виключення політичними силами, а тому  вихід із кризової ситуації має стати результатом широкого  парламентського діалогу та компромісу.

Частина 1 Ст. 2 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» передбачає, що парламент проводить свої засідання у будинку Верховної Ради України  (м.Київ, вул.Грушевського, 5).  У той же час, частина 2 цієї ж статі вказує, що за рішенням Верховної Ради України, прийнятим більшістю народних депутатів від її конституційного складу, іі засідання можуть проводитися в іншому приміщенні[1]. Cт. 84 Конституції України  визначає, що рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування[2]. Як засвідчують події 4 квітня, рішення про проведення пленарного засідання парламенту  в іншому приміщенні  приймалося на зборах фракцій Партії регіонів, КПУ, окремих позафракційних депутатів.  Таким чином,  трансформація зборів депутатів у пленарне засідання Верховної Ради України не могла відбутися законно. Для порівняння зазначимо, що  у 1999 році Верховна Рада України прийняла окрему Постанову, яка дозволила їй провести в Палаці «Україна» своє урочисте засідання для складання присяги Президентом України Л.Кучмою[3]. Натомість, 4 квітня 2013 року збори народних депутатів України, які анонсувалися саме в такому статусі, перебрали на себе повноваження усього парламенту.

Народні депутати України, які не брали участі в зборах фракцій Партії регіонів та КПУ, не допускалися на згодом оголошене пленарне засідання Верховної Ради України. Якщо навіть припусти законність засідання парламенту в іншому приміщенні, відбулося порушення конституційних прав народних депутатів України. Зокрема, у рішенні Конституційного Суду № 17-рп/2002 від 17.10.2002 р. зазначається, що повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій[4]. Таким чином,   дії щодо обмеження  доступу опозиційних депутатів на пленарне засідання прямо порушують принцип спільності  в діяльності парламентарів та має ознаки узурпації повноважень Верховної Ради України. Це ж рішення Конституційного Суду визначає, що основною формою діяльності Верховної Ради України є пленарні засідання під час сесій, які є регулярними зібраннями народних депутатів України відповідного скликання у визначений час, у визначеному місці і які проводяться за встановленою процедурою. ОПОРА вважає, усі ці вимоги до проведення пленарного засідання парламенту були порушенні.  Час та місце проведення  засідання 4 квітня не були заздалегідь відомі,  а процедура  проведення  пленарних засідань не наділяє збори окремих фракцій жодними повноваженнями.

Підрахунок голосів  за проекти рішень, які розглядалися 4 квітня 2013 року групою  народних депутатів, викликає серйозні сумніви. Результати голосування на цьому заході здійснювала лічильна комісія  Верховної Ради України. Згідно ст.17 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», лічильна комісія  обирається  для організації голосувань Верховної Ради України і визначення їх результатів. Ця комісія, за дорученням Ради, встановлює присутність народних депутатів України на пленарному засіданні.  Верховна Рада України сьомого скликання ще в грудні 2012 року сформувала лічильну комісію у складі 21 особи.  12 членів комісії представляють фракції Партії регіонів та КПУ,  9 –ВО «Батьківщина», УДАР та ВО «Свобода»[5]. В умовах відсутності опозиційних фракцій взаємоконтроль між членами лічильної комісії не забезпечувався. Підрахунок голосів за проекти рішень здійснювався представниками лише тих фракцій, які були  зацікавлені в проведенні  даного заходу. Як свідчать кадри телетрансляції, результати голосування підраховувалися лічильною комісією поверхово, а голова Верховної Ради України постійно уточнював кількість голосів «за», «проти», «утримався».  Ці обставини унеможливлюють довіру до результатів голосувань народних депутатів України, що неприпустимо в умовах прийняття законодавчих актів.

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1245-14

http://www.ccu.gov.ua/uk/doccatalog/list?currDir=9456

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1-vii