Моніторинг виборів

Освітня політика

Житлово-комунальна політика

Аналітика

Ефективне використання ресурсів

ДП1

Громадські організації виявили факт завищення тарифів на опалення, який щороку забирає у громадян сотні мільйонів гривень. Виявляється, тарифи на опалення розраховуються з застосуванням середніх температур сторічної давнини, коли зими були холоднішими. Крім того, комунальники використовують застарілі норми споживання тепла, які значно вищі за сучасні, а це додаткові мільйони з кишень громадян.

Громадянська мережа ОПОРА та Громадський комітет захисту прав громадян (Луганськ) дослідили розрахунки тарифів на опалення і дійшли висновку, що формування завищених тарифів в кожному місті України відбувається за однією і тією ж схемою: комунальники використовують застарілі нормативи витрат тепла на опалення будинків, розраховані на такі холодні зими, які були 70 - 100 років тому – за метеоспостереженнями у період 1881 - 1960 роках.

«Наша організація надіслала запити у обласні Центри гідрометеорології і отримала інформацію, яка свідчить про те, що фактична температура у опалювальному періоді значно відрізняється від тієї, що «закладається» у розрахунок тарифу. Зараз зими значно тепліші. Наприклад, у Києві для розрахунку тарифу на опалення застосовується температура - 1,1 С°, а у 2011 році фактична температура була + 0,7 С°. У Луганську застосовується - 1,6 С°, а минулого року було + 0,3 С°. У Миколаєві відповідно застосовується + 0,4 С°, а по факту за 2011 р. було + 2,35 С°. Якщо брати до уваги, що загальна опалювальна площа (за офіційними даними) у Києві понад 74 млн. кв. м., у Луганську майже 5 млн. кв. м., у Миколаєві – понад 4 млн. кв. м., то споживачі цих міст, якщо вони добросовісно оплачували послугу з теплопостачання, переплатили значні суми: у Києві - понад 270 млн. грн., у Луганську - майже 22 млн. грн., у Миколаєві – майже 14 млн. грн.», – зазначає голова Громадського комітету захисту прав громадян Микола Козирев.

Дослідження громадських організацій виявили, що завищує тариф не тільки температурний чинник, а й використання при розрахунках завищених нормативів споживання тепла на 1 кв. м. опалювальної площі. На сьогодні в Україні існує два нормативних довідника. Один з них – «КТМ 204 Україна 244-94» – містить застарілі енерговитратні нормативи споживання тепла, а другий – «СНіП 2.04.05-91*У» – має більш обґрунтовані тарифи за критеріями енергозбереження. «Комунальна практика тарифікації така: свідомо застосовуються енерговитратні нормативи, що дозволяє отримувати додаткові кошти, які перекривають усі безгосподарні втрати, неплатежі населення і маскують кризову ситуацію у комунальному господарстві. У цифрах ці марні трати виглядають таким чином, що щорічно кияни переплачують майже 700 млн. грн., а мешканці Луганська і Миколаєва – майже по 60 млн. грн.», - стверджує пан Козирев. Щодо обґрунтованих нормативів за критеріями енергозбереження («СНіП 2.04.05-91*У»), то ними просто нехтують, і їх майже не використовують.

Уільям Таккер, директор проекту USAID «Реформа міського теплозабезпечення в Україні» в свою чергу зауважив: «Мене дуже вразив той обсяг роботи, що нам презентували громадські організації на цьому круглому столі. Хочу окремо зупинитися на проблемі обліку тепла. Це має і бути облік виробництва - де виробляється теплова енергія, і облік в житловому будинку. Але хочу зауважити, що облік – це не машина, яка вимірює лише кількість, а лічильник, що вимірює кількість тепла і пов'язаний з регулятором, котрий працюватиме в залежності від температури зовнішнього повітря. Маючи такі регулятори, мешканці будинків матимуть змогу самі визначати кількість потрібного тепла у радіаторах».

Олена Нич, консультант з питань ціноутворення ВБО «Інститут місцевого розвитку» розповіла про наступне: «З прийняттям Постанови КМУ № 865 у 2010 році підприємства теплопостачання отримали можливість загальновиробничу програму рахувати згідно показників «СНіП 2.04.05-91*У », а не «КТМ-204», проте на практиці досі цього не відбулося. Перевіряти правильність розрахунків повинен державний регулятор. Практику перерахунку тарифів наразі використовують на місцях - зокрема, у місті Суми. Але, звичайно, що такі питання повинні бути вирішені на загальнодержавному рівні».

«Маємо парадоксальну ситуацію: з одного боку і підприємтсва-монополісти (виробники теплової енергії), і чиновники в один голос говорять про те, що тарифи на послуги з опалення для населення заледве покривають 70-75% собівартості (а значить, постійно постає проблема з відшкодуванням «різниці в тарифах» з бюджету), з іншого боку - розрахункова собівартість послуг є більшою, ніж фактична. У відповідь на інформаційні запити ОПОРИ, підприємства-монополісти з 6-ти міст України надіслали відповіді (спасибі їм за інформаційну відкритість), що води дійсно користуються застарілими показниками «КТМ-204». Тим самим, офіційно підтвердили гіпотезу, що при розрахунку тарифів на теплову енергію використовуються завищені температурні та інші показники» - підсумувала координатор житлово-комунальних програм Громадянської мережі ОПОРА Тетяна Бойко. 

Вищенаведені факти говорять про масові порушення прав споживачів у сфері теплового комунального господарства. Для зміни цієї протиправної практики громадські організації ініціюють зміни у законодавстві та запровадження Методики перерахунку вартості спожитого тепла з урахуванням кліматичних умов. Потрібно вадити практику перерахунку вартості спожитого тепла з урахуванням різниці між нормативною і фактичною температурами «на вулиці» і повертати споживачам надлишок платежів. Практика подібного перерахунку існує у Казахстані, Росії та Білорусії, де затверджені відповідні методики перерахунку.

Щодо практики застосування застарілих нормативів з довідника «КТМ 204 Україна 244-94», то громадські активісти пропонують відправити його у архів. Це буде передумовою справжнього реформування теплового господарства, застосування енергозберігаючих технологій. Учасники заходу обговорили проекти змін до нормативно-правової бази – законів та підзаконних актів , які найближчим чином будуть подані на розгляд Уряду.

На завершення Уільям Таккер наголосив: «Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг працює менше ніж півтора року. Маючи досвід роботи у восьми країнах над створенням подібних комісій, можу сказати, що український варіант комісії найшвидше навчається в порівнянні з тими країнами, де я працював. Звичайно, їй є куди вчитись та розвиватись, і вона не настільки політично незалежна, як хотілося б, але це Україна. І я би дуже хотів, щоб громадські організації, котрі були присутні на цьому заході об’єднали свої зусилля та почали працювати разом з Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг».